НТБ КНУТД

Клочко Р. Невидима битва. Як дисиденти боролися за незалежність України. Київ : Віхола, 2023. 288 с. (Серія «Життя»).

Часто можна почути у роздумах дорікання, що, мовляв, Україна дуже легко здобула незалежність, і тому до початку повномасштабного вторгнення росії недостатньо її цінувала і недостатньо серйозно до неї ставилась. Але той, хто знає історію, ніколи так не скаже. Наша незалежність – наслідок багаторічної боротьби не одного покоління. Хоча для багатьох, хто не хотів її бачити і не хотів нічого про неї знати, ця боротьба й була малопомітною.

Відкрити нові факти про тих, хто доклав зусиль для здобуття Україною незалежності, допоможе книга Романа Клочка «Невидима битва. Як дисиденти боролися за незалежність України».

Книга дає детальний історичний аналіз боротьби за свободу в Україні і в Радянському Союзі в цілому від середини 50-х років: ОУН, УПА, УНФ (Український народний фронт), підпілля… Все це стало підґрунтям для виникнення в Україні дисидентського руху.

Шлях до незалежності прокладали Левко Лук’яненко та В’ячеслав Чорновіл, брати Богдан і Михайло Горині, генерал Петро Григоренко… Серед дисидентів-шістдесятників були люди самого різного походження: відомі літератори - Василь Стус, Василь Симоненко, художники - Алла Горська, Опанас Заливаха, кіномитці - Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, філологи - Іван Дзюба, Іван Світличний, освітяни - Надія Світлична, прості робітники - Георгій Москаленко, Віктор Кукса… Часто вони мали різну ідеологію, різні уявлення про засоби своєї діяльності і різні світогляди, але єдине прагнення справедливості і свободи, розквіту українізації. Зміни в країні після ХХ з’їзду партії надихали, в повітрі віяло свободою. Осередки шістдесятництва одночасно виникали в різних містах, потім налагоджували між собою зв’язки, допомагали і підтримували один одного (Київський Клуб творчої молоді «Сучасник» і Львівський «Пролісок»).

Але вже з середини 60-х років почались масові гоніння, арешти і ув’язнення. Книга детально розповідає, як люди, які формально перебували на волі, втрачали можливість займатися професією, виховувати своїх дітей, вільно пересуватися. Описуються окремі випадки самоспалення. Дехто не витримував тиску з боку влади, підписував «покаянні» листи, починав співпрацювати з КДБ, але найстійкіші йшли до кінця: вони отримували великі терміни ув’язнення в тюрмах і таборах, заслання, страждали від примусового психіатричного лікування. Особливо вразила історія Михайла Якубівського, який з 15 років за юнацькі пошуки правди утримувався в божевільнях на сильнодіючих медичних препаратах. Жахають також розповіді про жертв каральної психіатрії – Леоніда Плюща, Миколу Плахотнюка, Анатолія Лупиноса, Йосипа Тереля. Найстрашніші сторінки в книзі – про життя на зоні, в таборах, тюрмах, особливо про покарання голодом та повну відсутність медичної допомоги.

Не просто жилося і близьким дисидентів – їхнім батькам, дружинам, дітям. Їх звільняли з роботи, виключали з університетів, створювали «неприємності» в школах, переслідували за «недоносительство» і «втрату політичної пильності».

Багато уваги автор приділяє Українській Гельсінській групі, самвидаву, зв’язкам з закордоном. Шляхи передачі інформації про ув’язнених на Захід – це реальні детективні історії. В цьому процесі, часто ризикуючи своєю свободою і здоров’ям, брали участь цілі групи небайдужих людей.

Шістдесятництво – славні й трагічні сторінки історії України, але за які тепер не соромно. Не про всіх героїв-шістдесятників ми знаємо, не всі сторінки достатньо вивчено та усвідомлено. Завдяки таким книгам ми більше дізнаємося про досі маловідомі події. «Невидима битва» написана простою мовою фактів, в ній цитується багато документів. Читати її цікаво, і, водночас, боляче. Але історію своєї країни треба обов’язково вивчати, щоб вчитися бачити та вирізняти загрози, проводити паралелі подій минулого і сьогодення, посилювати незламний дух, мати основу, підґрунтя, що творять зміни, врешті, знати ворога в обличчя, розуміти, як з ним боротися, а головне – не забувати своїх героїв і пишатися ними!

Текст Олександра Чепілко